01.04.1995 – 01.02.2025
Народився Владислав 1 квітня 1995 року. Навчався у Смілянській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. №5. З дитинства ріс надзвичайно добрим, чесним та справедливим. Ще з ранніх років проявляв лідерські якості. Владислав ріс без батьків - його виховували дідусь і бабуся, які, на жаль, рано покинули цей світ. Його родиною стали друзі. Незважаючи на надзвичайно складну долю та життєві випробовування, хлопець завжди був оптимістом і віддано підтримував всіх своїх товаришів, які для нього стали справжньою родиною, підтримкою та опорою. Для них він був взірцем справжнього спортсмена та «Людиною з великої літери». Змалечку Владислав займався боксом, досягнув значних успіхів, займав призові місця та був прикладом мужності, сили та професіоналізму. Після 9-го класу зі своїм братом близнюком у 2011-го року вступив у Смілянський технікум харчових технологій на спеціальність: «Обробка металів різання». Після закінчення технікуму продовжив навчання у Черкаському державному технологічному університеті за спеціальністю «Машинобудування», здобувши ступінь бакалавра, а згодом і магістра. Працював за фахом на машинобудівному заводі у Смілі.
30 жовтня 2023 року Владислав добровільно підписав контракт та став на захист України. Служив на посаді водія-електрика відділення управління командира батареї мінометної батареї батальйону морської піхоти в/ч ЗСУ. Сумлінно виконував всі накази та завдання, поважав побратимів. Мав зв’язки з різними волонтерами та за першої ліпшої нагоди допомагав усьому своєму підрозділу, привозивши з дому величезні коробки продуктів харчування та всього іншого, що могло б знадобитися. Він ділився з усіма, бо інакше не міг. Його поважали, його любили, ним захоплювались. Владислав був найкращим батьком, справжнім прикладом для свого сина, крилами для своєї родини, прекрасним, відданим чоловіком, братом та другом. Він мав добре серце і вірив, що його місце – там, де захищають рідну землю.
1 лютого 2025 року загинув на Донеччині внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Його життя обірвалося надто рано... Владиславу було лише 29 років, до 30-ти річчя залишалося два місяці.
У Владислава СЕЛІВАНОВА залишились дружина, син, брат, рідні та близькі люди. Не можна усвідомити біль цієї родини. В цих важких випробуваннях можемо лише висловити свої слова підтримки і подяки за Героя, що нас захищав.
Вічна слава полеглому Герою!
Поховали Владислава на Алеї Слави (Загреблянське кладовище).